Євангельських християн-баптистів
Шлюб і сім’я
Ми віримо, що шлюб встановлений Богом, шлюб є союзом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Екл. 4:9); продовження людського роду (Бут. 1:28).
Ми визнаємо, що дошлюбні статеві стосунки є гріхом і Божим Словом засуджуються (Євр. 13:4; 12:16; 1Сол. 4:3-5). Згідно з Божою настановою віруючий одружується тільки з віруючою (1Кор. 7:39; 2Кор. 6:14). За Святим Письмом, чоловік може мати одну дружину, а жінка одного чоловіка (Мт. 19:4-6; 1Кор. 6:16; 7:2). У випадку смерті чоловіка чи дружини Слово Боже не забороняє тому, хто залишився, брати шлюб (1Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).
Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений відповідно до Святого Письма (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10).
Ми віримо, що Господь наказує не розлучатися тим, хто одружився (1Кор. 7:10-13; Мт. 19:6; Мр. 10:11-12). Слово Боже дозволяє розлучення тільки за провиною розпусти (Мр. 5:32; Мт. 19:9).
Шлюб є інституцією Божою і суспільною, тому повинен бути освяченим Божим словом і молитвою (Мр. 10:6-9; Ів. 2:1-2; Кол. 3:17; 1Тим. 4:3-5), а також здійснюватися за державними законами (1Пт. 2:13).
Ми визнаємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним даром Божим (Пс. 126:3-5).
Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мт. 18:6; Еф. 6:4; 1Сол. 4:10-12).
Штучне переривання вагітності (аборт) розглядається як вбивство і засуджується як навмисний гріх (1Кор. 5:11; Пс. 138:13, 16).
Ми визнаємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна узгодити свої шлюбні стосунки зі Словом Божим, а саме:
- якщо на момент покаяння вона була розлучена, то повинна примиритися і за наявності такої можливості відновити сім’ю (Мт. 3:8; Рим. 12:18);
- якщо на момент покаяння вона була у повторному шлюбі, то не повинна розлучатися (1Кор. 7:12-17; 7:24);
- у випадку, коли на момент покаяння людина була у незаконному шлюбі, вона повинна його узаконити (1Пт. 2:13).
Свобода християнина та свобода совісті
Ми визнаємо, що свобода християнина – це свобода від рабства гріха і духовної смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гал. 5:1; Ів. 5:24).
Ми віримо, що свобода християнина не є приводом догоджати собі та виправдовувати зло (1Пт. 2:16; Гал. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24). Тому ми:
- повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від куріння тютюну, наркотиків та лихослів’я (1Кор. 3:16-17; 6:10; Гал. 5:19-21; Кол. 3:8);
- утримуємося від задушенини, крові та всього, над чим були здійснені заклинання, шептання, будь-яке ворожіння та гадання (Дії 15:29);
- в одязі ми дотримуємося євангельського принципу: «як належить святим», що відповідає прийнятим стандартам і культурним нормам одягу тієї місцевості, де мешкає християнин (1Тим. 2:9-10; Тит. 2:3).
Під свободою совісті ми розуміємо свободу людини робити вибір (Ів. 6:67).
Ми віримо, що ніхто не має права примусити людину вірити у Бога, виконувати Його волю, служити Богові (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1Пт. 5:1-3; 2Кор. 9:7), На цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят, яке є правом і свідомим вибором кожної людини.
Ставлення до держави та громадські обов’язки
Ми віримо, що «всяка влада від Бога» для захисту добрих та покарання злих (Рим. 13:1-2).
Ми віримо, що Церква Христа не від світу цього (Ів. 18:36). Церква, визнаючи своїм Головою Христа, не може і не повинна бути під керівництвом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мт. 20:25-28; Лк. 12:13-14).
Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за керівників, аби на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лк. 3:12-14).
Ми визнаємо, що християнин повинен бути зразковим громадянином своєї країни та коритися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пт. 2:13-17). Якщо вимоги влади обмежують свободу виконання Божих наказів, ми маємо право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мт. 22:21; Дії 5:29).
Ми визнаємо, що християни як громадяни можуть бути членами уряду, виборних органів та громадських організацій, якщо їхня діяльність не розбігається з принципами Євангелія. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціативою особистості (Рим. 16:23; Фил. 4:22).
Християнин і добрі вчинки
Ми визнаємо, що християни зобов’язані благочестивим життям і молитвою сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).
Ми віримо, що Бог створив людину для добрих вчинків, які є висловленням подяки Богу за здійснене і подароване спасіння (1Кор. 10:31; Кол. 3:17), засобом для сповіщання людям любові Божої (Мт. 5:16), ознакою живої віри (Як. 2:17).
Ми визнаємо, що християнин повинен працювати, створюючи корисне (Еф. 4:28; 2 Сол. 3:6-13). Сфера діяльності християнина – це справа його сумління, проте вона не повинна містити насильства та обману (Лк. 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).